Андрій Парубій
Політика і Міф

Вивчення міфології як відображення найдавнішого уявлення про світ усе впевненіше посідає належне місце в сьогоднішньому науковому світі. Ті науковці, які поглиблено вивчають цей феномен, стверджують, що міф слід розглядати не лише як архаїчну форму світогляду, але і як річ, явище, яке існувало завжди, існує сьогодні і має надзвичайно важливий вплив на процеси, які відбуваються в суспільстві. Як стверджує відомий історик релігії Мірча Еліаде: "Знати міф - значить наблизитися до таємниці походження всіх речей. Інакше кажучи, людина дізнається не лише про те, яким чином все виникло, але і про те, яким чином виявити це і відтворити, коли все вже зникне"¹. Відомий психолог Густав Юнг вважав, що сучасна цивілізація, звівши уявлення про міф до рівня дитячої оповіді, позбавивши міф його сакрального значення, зрештою, стверджуючи про шкідливий вплив міфологічної свідомості на суспільство, насправді просто витіснила міф на задвірки людської підсвідомості. Там, у підсвідомості, міфологічні образи і архетипи продовжують жити і шукати будь-якої можливості вихлюпнутися назовні з силою стиснутої пружини². Виглядає, що сам по собі міф ніколи повністю не зникав зі світу психіки. Він проявляється у снах, фантазіях, повір'ях, прагненнях сучасної людини. Він міняє свій аспект і маскує свої дії. Яка ж дія міфу на соціальному рівні, в якій формі можливе існування міфологічної свідомості сьогодні? Відповідь на ці питання дають найавторитетніші дослідники міфологічного мислення. Зокрема, відомий французький учений, етнограф і соціолог Клод Леві-Строс зазначає, що "ніщо так не подібне на міфічну думку, як політична ідеологія. Можливо, остання просто замінила першу в сучасних суспільствах"³. Згадуваний уже історик релігії Мірча Еліаде стверджує, що міф "ніколи не зникає, іноді він із незвичайною силою заявляє про себе в суспільному житті в формі політичного міфу"⁴.

Отже, сьогодні політика є тим ґрунтом, на якому може народжуватися і з якого може черпати сили міф. Найчастіше міфи проявляються в тих суспільствах, які об'єднані за етнічними ознаками. Згідно з Юнгом, міфи є носіями певних архетипів, які являють собою "колективне підсвідоме" тих чи інших груп. Нація як єдиний організм ховає у своїй підсвідомості, як і окрема людина, властиві лише їй архетипи. Хоча приклад комуністичної ідеології, яка базується на одному з найпотужніших есхатологічних міфів, міфі про Золотий вік, є яскравим зразком спрацювання міфологічної свідомості і в інтернаціоналістичних ідеологіях.

Можна визнавати або не визнавати вплив міфологічного мислення на суспільні процеси або політичні ідеології, давати йому негативну або позитивну оцінку, від того вплив міфу на суспільство буде не більшим і не меншим. Різниця полягає лише в тому, що можна ігнорувати фактор міфу, а можна враховувати і скеровувати ту потужну силу, яка прихована в міфологічному мисленні людини. Відомий вислів теоретика анархо-синдикалізму Жоржа Сореля "Дайте мені міф, і я переверну світ".

Міф зачіпає найглибинніші, найпотаємніші закутки людської підсвідомості, і тому він, обминаючи раціональне, критичне мислення, впливає за принципом прямої дії. Образна мова, якою оперує міф, набагато сприйнятніша і зрозуміліша для більшості людей, аніж логічні побудови і переконання. Характерні риси масової психології ще в кінці XIX століття простежив і проаналізував відомий французький мислитель Г. Ле Бон. І, звичайно, найбільша сила міфологічної думки полягає в тому, що вона зачіпає певні стереотипи, певні схеми поведінки, ціннісні характеристики як людської, так і, особливо, національної підсвідомості.

"Задовго до магістральних досліджень філософської думки XX ст. уже було зауважено, а відтак і сформульовано, пізніше Нортропом Фроєм доведено до цілковитої ясності ту думку, що історична пам'ять народу функціонує тільки у формі міфу, що досягнення високої професійної культури прищеплюються, сприймаються і засвоюються суспільством на масовому рівні тільки як міф і тільки у формі міфу"⁵.

Не можна так раціоналізувати життя, тобто знайти реальність, а не міф, щоби не було міфологічного залишку. Міф завжди присутній. Міф народився тоді, коли людина почала оцінювати і аналізувати явища, які не піддаються логічному осмисленню. Отже, доти, доки людина стикатиметься з ситуаціями, які неспроможна логічно пояснити, міфологічне мислення матиме значний вплив на суспільство.

Слід також зазначити, що "міф ґрунтується на колективному принципі, коли хтось вольовим чином ідентифікує себе з чимось в історії. Головне в міфі - це вольове ствердження. Міф тому і ґрунтується на акті віри, що в основі його лежить ірраціональне, вольове начало"⁶. Масова свідомість завжди повинна шукати віру в якийсь вольовий акт. Міф - це колективна форма самоутвердження, і він мусить завжди спрямовувати на піднесення, на свято. Зрештою, міф виникає обов'язково, бо це колективна форма спрощення буття. Міф ґрунтується на вірі, а віра мобілізує людей на дії.

Отже, можна стверджувати, що міф є найпотужнішим фактором впливу на масову свідомість. Як зазначала український філософ Оксана Забужко, ''якщо ідеї й оволодівають масами, то вони оволодівають ними у формі міфу"⁷.

Враховуючи значний вплив міфу на суспільні процеси, слід проаналізувати цю проблему в розрізі становлення і розвитку української держави, адже від того, які міфи заполонять масову свідомість українців, великою мірою залежить майбутнє нашої країни. Міфологізація українського суспільства може вести як до консолідації, так і відігравати деструктивну роль. Деякі дослідники навіть схиляються до думки, що сам факт міфологізації суспільства є вкрай негативним, що міф - це прихована агресія, одна з форм тоталітаризму, що коли ми потрапляємо під владу міфу, то перестаємо бути особистостями. Але якщо говорити неупереджено, то, напевно, слід визнати, що міф може виконувати як позитивну, так і негативну роль. Існує відома істина, що рушниця сама по собі є не добро і не зло. В руках злочинця вона служить злу, в руках охоронця порядку - справедливості. Те ж саме можна сказати і про міф. Отже, якщо в українській державі не будуть розроблятися і пропагуватися загальнонаціональний, державницький міф, масову свідомість будуть заполоняти міфи, нав'язані ззовні. Не випадково в одному з рішень Академії Наук є спеціальне доручення цілій групі науковців розробити нові світоглядні цінності українського суспільства.⁸

Зрештою, можна стверджувати, що проголошення української держави великою мірою завдячує певним стереотипам, які свого часу набули величезного поширення. Одним із найпотужніших стереотипів того часу була переконаність у тому, що як тільки Україна проголосить незалежність, вона стане багатою і квітучою державою. Десятки тисяч агітаторів із Галичини напівстихійно й організовано виїжджали на Схід, бомбардуючи етнічну пам'ять і соціальні чинники. В результаті навіть Л.Кравчук, колишній компартійний функціонер, оперуючи тими самими аргументами, змушений був пропагувати думку, що як тільки ми проголосуємо за незалежність, жити стане краще. Тобто, тиск продукування міфу, його популяризація були доведені до максимуму настільки, що непричетні до міфу державні чинники стали його носіями. Наслідки відомі - результат референдуму був приголомшливий. Цей міф, із різних причин, через три роки був зруйнований. На його місце прийшло протилежне уявлення про те, що Україна є бідною державою, набирає поширення думка про нездатність, неспроможність України як самостійної держави. Поширюється міф про бідну Україну. Якщо проаналізувати критично, то можна зазначити, що ні перше, ні друге уявлення не є об'єктивним. Тобто свідомість визначається не об'єктивним положенням, а стереотипами масової свідомості. Однак слід зазначити, що перший міф працював на позитив у момент проголошення держави, а другий відіграє негативну функцію в сучасній Україні.

Цей приклад яскраво демонструє, наскільки великий вплив має міфологічне мислення на утвердження або, навпаки, ослаблення української держави. Необхідно зазначити, що сьогодні в Україні найбільшого поширення набувають ті міфи, які сприяють саме ослабленню української держави. Наприклад, популяризується думка про те, що політичне об'єднання з Росією, відновлення Союзу дозволять краще жити. Вже згаданий філософ Оксана Забужко вважає, що, в принципі, проблема сьогоднішнього українського суспільства в тому, що воно замало міфологізоване. Хотів би доповнити цю думку тезою, що Україна має замало позитивних міфів. Проблема української культури якраз у тому, що вона породила на шляху свого функціонування (принаймні в новітній історії за останні два століття) надто мало міфів, аби стати адекватною національному буттю. З цього приводу можна виділити озвучений Т. Шевченком міф козаччини. І, зрештою, міф самого Т.Шевченка - однієї з небагатьох постатей у пантеоні української культури, хто справді здобувся на власний міф, - це міф не тільки творчості, а й життя. І даремно іронізують інтелектуали з приводу культу Шевченка. Культ - нормальна річ, це діяльна сторона міфу, його вияв у безпосередній соціальній практиці. І такі міфи, і такі культи є в кожній культурі. Важливим міф Т. Шевченка є ще й тому, що носить загальноукраїнський характер. Адже столітнє перебування частин України у складі різних держав не сприяло формуванню єдиного національного міфу. Міф Т. Шевченка - один із небагатьох, який є спільним для всієї України.

Але цього одного міфу замало. Всякий міф має дві сторони: стверджувальну і фобійну. Наприклад, міф про дідову і бабину дочку передбачає, що дідова дочка - стверджувальне начало, а бабина дочка - погане начало, яке має бути переборене. До стверджувальної частини належить самоідентифікаційний міф, але на українському матеріалі такого національного міфу не існує донині. Ми проголосили державу, не маючи національного міфу. Ми створили державу, не створивши потужного, всеохоплюючого загальнодержавного міфу. Подивімося, що ж у нас претендувало на статус державного міфу: та сама козацька ідея, чи козацький міф. У пісні проспівано тільки перший рядок: "Ми - козацький народ". А далі що? Національний самоідентифікаційний міф повинен мати стверджувальну констатаційну частину: я найхоробріший (як у Польщі), я найрозумніший (як у німців), я всі моря завоюю (як в англійців), я найстаровинніший, найцивілізованіший, я найперший в Європі (як в Італії). Наш міф - "ми козацького роду" - не передбачає такої позитивної констаційної домінанти, тому не викристалізувався в тезу, що раз ми козаки, то ми найхоробріші, найкращі. Друга частина міфу фобійна. Повинна бути фобія й опозиція. Повинен бути ворог. В Україні ворог міняється, а в міфі він повинен бути константивним. І до сьогодні, коли ми проголосили українську державу без державного міфу, ми й далі не знаємо, хто у нас ворог. Ідентифікаційний міф має ствердити себе як най-най-найкращого і знайти нішу, де він най-най-найкращий, а з іншого боку, має ствердити, що по той бік кордону є хтось поганий, який мені завжди намагається перешкодити жити⁹.

Справді, важко сподіватися в кінці XX століття збудувати велику європейську державу без національного, державного міфу та ще на такій складній території, як Україна.

Є всі підстави думати, що однією з причин економічної і політичної кризи в Україні є не лише об'єктивні чинники, а також і моменти психологічної пригніченості, розгубленості, зневіри, дезорієнтації. Відомий факт з історії Сполучених Штатів Америки. Під час економічної кризи 30-х років був проведений референдум з одним лише запитанням: "Чи вважаєте ви, що американці є великою нацією?" Фахівці стверджують, що психологічний злам (позитивний злам, адже більшість американців відповіли ствердно), який відбувся в результаті проведення цього опитування, став причиною подолання кризи.

Очевидно, і в Україні насамперед слід подолати психологічну кризу, і, можливо, саме це стане передумовою подолання всіх інших криз. Державний механізм повинен бути включений у продукування і пропагування позитивного загальнонаціонального, державницького міфу. Адже міфи, які найбільше виховують людину з вулиці, творяться засобами масової інформації. Але якщо засоби масової інформації не знають, що їм репродукувати, і підмітають шароварами телеекран, це не творить міф, а лише викликає відразу і шкодить творенню міфу. Сьогодні набагато більшу користь для творення національного міфу дають перемоги київського "Динамо" і братів Кличків. Ці перемоги створюють тло, на яке будь-які проблеми лягають позитивно. Сьогоднішнє інформаційне суспільство має потужні засоби для пропаганди і утвердження міфів. А якщо ці міфи є віддзеркаленням (лише в сучасному оформленні) архетипів національного "колективного підсвідомого", їхній успіх гарантований за короткий проміжок часу. На жаль, сьогодні ми спостерігаємо не творення загальнонаціонального міфу, а певних міфологем, які творяться владною елітою з метою обслуговування власних інтересів. Відмінність міфологем від міфу полягає в тому, що вони не мають ґрунту, не здатні проіснувати тривалий час, не взаємопов'язані, не мають цілісності.

Завдання сучасної національної політичної і духовної еліти, добре ознайомленої зі світовою і, насамперед, українською міфологією і культурою, -віднайти міфи, які могли б стати символами і допомогли збудувати суспільство з нормальним рівнем життя і високим рівнем національної свідомості.

1. Бистрицький Є. Міфи масової свідомості в сучасній Україні. Універсум, 1997 №3-4.
2. Еліаде М. Аспекты мифа. - М: Асаdemіа, 1995.
3. Еліаде М. Мифы, сновидения, мистерии. М: Ваклер, 1995.
4. Забужко О. Міфи масової свідомості в сучасній Україні. Універсум, 1997-№3-4.
5. Кпод-Леві-Строс. Структурна антропологія. - Київ: Основа, 1997.
6. Ле Бон Г. Психология народов и масс. - Санкт-Петербург: Макет, 1995.
7. Юнг К. Г. Архетип й символ. - Москва, 1991.

¹Еліаде М. Аспекты мифа. - Москва: Асаdemіа, 1995. С.24
²Карл Густав Юнг. Архетип и символ. - Москва, 1991. С.95-129.
³Клод-Леві-Строс Структурна антропологія. - Київ: Основа, 1997. С.198.
⁴Еліаде М. Мифы, сновидения, мистерии. - М: Рефе-бук, Ваклер, 1996. С.39.
⁵Забужко О. Міф масової свідомості в сучасній Україні. Універсум, 1997. №3-4. С.12.
⁶Бистрицький Є. Міф масової свідомості в сучасній Україні. Універсум, 1997. №3-4. С.16.
⁷Забужко О. Міфи масової свідомості в сучасній Україні. Універсум, 1997. №3-4. С.17.
⁸Томенко М. Міфи масової свідомості в сучасній Україні. Універсум, 1997. №3-4. С.18.
⁹Бистрицький Є. Міф масової свідомості в сучасній Україні. Універсум, 1997. №3-4. С.15.