РФ не потрібні танки для завоювання України. Інтерв'ю інтернет-виданню Politicum.org - Інтерв’ю

Чому Росії не потрібні танки для завоювання України, і про те, які зовнішні загрози існують для України, розповів в інтерв'ю інтернет-виданню Politicum.org голова підкомітету з питань контролю за здійсненням зовнішніх зносин парламентського комітету у закордонних справах, народний депутат, член групи «За Україну!» Андрій Парубій.

– В Україні все частіше звучать слова «війна» і «нам загрожує втрата незалежності і суверенітету». Це лякалки, передвиборна кампанія, або ж реальна проблема?

– Найстрашніша вигадка диявола – це те, що його нібито не існує. Говорити, що у нас немає зовнішньої загрози – це звичайне усипляння пильності. Якщо проаналізувати стан російсько-українських відносин, то висновок напрошується сам собою – політичне керівництво РФ прикладає максимум зусиль для відновлення тотального впливу на Україну. Це відбувається не тільки на зовнішньополітичному рівні. Для досягнення мети РФ використовує зомбування, нав'язування певних міфів, відродження радянської ментальності, розповсюдження стереотипів про неприродність існування нашої держави. Це видно у виступах російських політиків, у статях теоретиків-радників прем'єр-міністра і президента РФ.

РФ розуміє, що вона сьогодні не може відновити ту потужність, яку мала за СРСР, але їй зараз необхідно виконувати локальні завдання, тому вся її енергія направлена на відновлення тотального впливу на Україну. Росією використовується тема двох братських народів для відтворення певного геополітичного простору. Симптоматично, що останнім часом і в Україні починають з'являтися громадські організації, фінансовані ззовні, мета яких – вселити українцям ті самі стереотипи, що і в Росії. Готується ідеологічний фундамент.

– Буде війна?

– Війна вже йде. Росія проголосила похід на Україну. Наступ скоординований. Але в даному випадку йдеться не про класичну війну. Звернете увагу, що відбувається в економічній галузі, коли провідні російські компанії намагаються приватизовувати ключові галузі української економіки через вплив на український політичний бомонд.

Також щонайпотужніший вплив йде через газ. У досягнутих домовленостях Юлії Тимошенко і Володимира Путіна в Кремлі умови настільки кабальні, що Україна просто не в змозі їх виконати, і вимушено потрапить до боргової ями. Дуже страшно, що цей договір не на рік, а на десять. Це довгостроковий спланований план нашого знищення. Яка мета створення сприятливих умов для банкрутства нашої держави? – заволодіння нашою газотранспортною системою і втрата суверенітету Україною.

Інформаційна війна з РФ вже давно йде. І справа не тільки в заявах з РФ. Зверніть увагу, як інтенсивно російська влада фінансує інформаційні і медіа-проекти, художні і документальні фільми, освітні програми, які направлені на досягнення мети РФ, про які я вже сказав. Все це без проблем транслюється в Україні.

Росія визначила для себе ще одне завдання – привести до влади, зробити президентом лояльну людину, яка зможе бути інструментом провадження політики РФ.

– Плазувати перед РФ не потрібно, але ж двосторонні відносини налагодити необхідно?

– Часто кажуть, що якщо керівник України буде більш лояльним до Росії, то це дозволить налагодити відносини наших країн. Це ілюзія. Росії не потрібне поліпшення відносин, вона прагне до тотального контролю. Проблема відносин РФ-Україна не у конфлікті Київ-Москва. Кажучи про загрози незалежності України можна стверджувати, що вони існують сьогодні як ніколи, і йдуть вони з боку РФ.

– Що робити?

– Ми не зможемо змінити політику Росії. Відновлення геопростору СРСР там у ранзі національної ідеї. Найстрашнішим є те, що для досягнення своєї мети РФ не потрібні танки, не потрібні військові дії. Вони мають низку інших механізмів впливу на країни.

Ми можемо зупинити вплив РФ, якщо чинитимемо опір їй. Але для ефективності потрібне загальне бачення стратегії розвитку України нашою політичною верхівкою. У всіх країнах, коли з'являється такого роду загроза, політики забувають про розбрати і об'єднуються для протидії. Шкода, але у нас це не так. У нас поки деякі наші можновладці зайняті боротьбою за симпатію Кремля і його підтримку в реалізації їх політичних амбіцій в Україні, у боротьбі за крісла. Це і глава ВР Володимир Литвин, і прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, і лідер опозиції Віктор Янукович. Вони наввипередки бігають до Кремля, не розуміючи, наскільки великою є ціна його підтримки. Це наша ахіллесова п'ята.

Також для того, щоб захистити себе, Україні необхідно розвивати власні Збройні сили, активізувати роботу спецслужб. Дуже дивно, що в Бюджеті-2010 сильно обрізується фінансування армії. Складається враження, що це програма спланованого знищення боєздатності України, щоб у разі будь-якої небезпечної ситуації наша армія була не в змозі їй протидіяти.

Також Україні дуже важливо приєднатися до колективної безпеки. Членство України в НАТО і незалежність – це тотожні речі. Ще один важливий крок, це підтвердження гарантій безпеки України після відмови від ядерного статусу. Також Україні потрібно активізувати інформаційну політику і переконувати суспільство і світ – ми маємо власне бачення розвитку.

– НАТО – альянс гарний, але Україну туди не беруть.

– Ми могли вже бути членами Альянсу. Процес нашого вступу до Альянсу був пригальмований. Шкода, що ми не скористалися своїм шансом. Втім, членство у НАТО повинне бути стратегічною метою України. Її потрібно досягати, спираючись на оперативні можливості. Але ще свіжа в пам'яті антинатовська істерія в Україні під впливом РФ. Також у даному питанні Росія намагається впливати на європейські країни.

– Що ви думаєте про загрози територіальній цілісності України, країни ідеологічно розділеної по Дніпру, де є Крим, який часто стає майданчиком для сепаратистів, і непідробним інтересом Румунії до наших земель?

– Звичайно ж, ці погрози існують. Але вони не настільки великі, наскільки ми слабкі. Чим сильнішою буде наша країна, тим меншими будуть ці ризики, і навпаки.

Розкол по Дніпру – умовний. Він політичний. Люди як на Заході, так і на Сході, ототожнюють себе з Україною, пишаються тим, що вони українці. Низка наших політиків просто спекулює на стереотипах радянського минулого і насаджує їх людям.

Крим – чутливе місце нашої країни. Він є полігоном, на якому російські спецслужби випробовують свої технології. Також, у гонитві за електоральною підтримкою там з'являється ґрунт для таких політиків, як Інна Богословська, яка пропонує дати Севастополю статус україно-російської території. Але я не вірю, що загроза територіальній цілісності нашої країни може бути реалізована, хоча керівництво РФ робить все, щоб шляхом конфліктів між різними територіями України план тотального контролю був здійснений.

Знову ж таки, багато російськомовних жителів Півдня і Сходу вже орієнтуються на захід. Якщо навіть говорити про донецького Ахметова, то він знає, що відбулося у Росії з Березовським і Ходорковським. Я переконаний, що навіть люди такого штибу усвідомлюють, яке «завтра» їх чекає у Російській державі. Вони такого «завтра» не захочуть. Вони хочуть жити в європейському просторі, знати, що їх капітал захищений, що після указу Путіна вони не опиняться за ґратами. Це все свідчить про те, що багато представників бізнесу мають меркантильний інтерес, і вони будуть союзниками України-держави у протидії тоталітарному режиму. Що стосується української молоді, то вона давно живе поглядами своїх однолітків з Європи. За збігом багатьох чинників ми зробили такий великий ривок до Європи, що Росія зможе відчути відсіч не тільки із Західної і Центральної України, але і з Півдня і Сходу нашої країни.

– Однак, хоча в Україні подвійне громадянство заборонене, багато хто володіє паспортами РФ або ж Румунії. Росія змінює своє законодавство, і скоро зможе «захищати співвітчизників» на територіях інших країн, Румунія ж – член НАТО і ЄС.

– Коли є загроза – неважливо, звідки вона. Втім, масштаби тут різні. Румунія маленька – Росія величезна. Я згоден з висловом, що Росія зупиниться там, де її зупинять, але додам, що багато що також залежить і від того, наскільки далеко ми готові її пустити. Це ж стосується і інших держав.

Що стосується подвійного громадянства, то в Україні воно повністю заборонене. Наявність двох паспортів – це питання до державних органів і до спецслужб. Тут потрібна загальна позиція, і важлива увага до проблеми.

Юлія Артамощенко, для Politicum.org