Народний депутат розповів, як в дитинстві робив «ласточку» на краю даху дев’ятиповерхівки.
Чи думав Андрій Парубій, бешкетуючи в дитячому садочку, що колись стане відомим політиком? Чи уявляв собі, що, захищаючи друзів у школі, через десятки років буде стояти на захисті мільйонів людей, або, показуючи «ластівку» на даху дев’яти поверхового будинку, буде давати приклад своїм нащадкам? Про своє «нечемне» дитинство і улюблених солдатиків сьогодні VIP.glavred’у розповідає народний депутат від НУ-НС Андрій Парубій…
П. Андрію, розкажіть, будь ласка, які яскраві моменти дитинства пам’ятаєте до сих пір?
Я народився я в місті Червонограді на Львівщині. Це шахтарське місто на березі річки Буг. Тому часто у вільний час з друзями ми ходили до річки купатись або просто мандрувати берегом.
Улюблена гра була у «війну» в недобудованих висотних будинках, в «лови» або «хованки». Також багато часу проводили на даху свого дев’ятиповерхового будинку. Я змалку не боявся висоти і часто, щоб налякати друзів, ходив самим краєчком даху. Вперше мене батьки серйозно покарали саме за це. Посперечавшись з друзями я зробив «ластівку», тобто став на одну ногу на самому краю даху дев’ятиповерхового будинку. Це випадково побачила тітка – мамина сестра – і розповіла мамі.![]()
![]()
Хто вас виховував?
Вихованням займались і тато, і мама. Мама була більш строга і вимоглива. Батько найбільше слідкував за тим, щоб я багато читав і завжди на усі свята дарував мені книжки. Також завжди опікувався мною старший брат Володька.
У вас є брати і сестри?
Окрім старшого брата, в мене є молодша сестра Оленка. Вона народилась, коли мені було вже вісім років. І я добре пам’ятаю, як ми з братом стояли під вікнами пологового будинку з квітами, а мама показувала нам з вікна нашу новонароджену сестричку. До речі, ім’я для неї запропонував саме я.
Хто мав авторитет і повагу для вас? Яку роль відіграли у вашому житті бабуся/дідусь?
Допомагала у вихованні моя бабуся, мамина мама. Для неї найважливіше було, щоб діти не були голодними. Вона багато готувала смачних страв і не відпускала нас з дому поки не нагодувала. Вже потім я зрозумів, чому для неї це було так важливо. Вона родом з Харківщини. І коли ми подорослішали часто розповідала про голод 33-го року. Вона тоді чудом вижила і для неї на все життя залишилось відчуття, що найголовніше, щоб діти були нагодовані.
Батькова родина живе в селі Верхня Білка біля Львова і влітку ми завжди їхали туди.Родина батька більше десяти років провела в Сибіру, за участь батькових братів в УПА. І тому літніми вечорами часто згадували історії про Сибір. Там, в селі, ми щороку ходили колядувати. Це було заборонено, і ми з двоюрідними братами, моїми ровесниками, яким теж було по 5-7 років, ходили від хати до хати не дорогою, а полями по глибочезному снігу, щоб нас не побачили. Коляда і січневий мороз, вертеп, який організовували старші хлопці залишили яскравий спогад. І ще – Свята вечеря, дванадцять страв, солома на підлозі і свічки на столі. Я завжди сумлінно рахував чи на столі є дванадцять страв.
Ви були слухняною дитиною чи бешкетником?
В цілому я не був надто чемною дитиною. Як я вже казав, для мене найбільшим задоволенням було лазити по новобудовах, видиратись на найвищі дерева. Окрім того я був забіякою, за що мене часто карали в садочку, а потім в школі. На своє виправдання скажу, що я, як правило, бився, захищаючи слабших, коли їх принижували сильніші хлопці.
Чим любили бавитися?
Найбільше я любив гратись солдатиками. Я їх колекціонував і дуже беріг. Маленькі фігурки індіанців, вікінгів, піратів, мушкетерів супроводжували мене все моє дитинство. На килимі в кімнаті я організовував військові баталії. І для мене було найбільшою радістю, коли батько привозив мені новий набір солдатиків. Я їх зберігаю до сьогодні.
Ким найчастіше вам доводилось бути на дитячих ранках?
Найчастіше на святах в садочку і в школі я був мушкетером. Я просив маму і вона декілька разів перешивала мені костюм мушкетера. Я ним дуже пишавсяі не хотів виконувати жодної іншої ролі.
Ким в дитинстві ви мріяли стати?
Я мріяв стати військовим або мандрівником. Але військовим не у тому розумінні, щоб служити у військовій частині, а брати участь у справжніх боях і війнах. Я читав книжки про козаків і завжди мріяв стати таким, як вони.
За чим найбільше сумуєте, а чого не хочете, щоб повторилось ще раз у вашому житті з дитинства?
Я з великою приємністю згадую своє дитинство. Для мене дуже важливі мої дитячі мрії. І найбільше, що мені хочеться – не зрадити їх, максимально реалізовувати дитячі мрії в дорослому житті.
Я завжди думав: чому люди, коли стають дорослими – черствіють, перестають мріяти, не прагнуть реалізувати свої мрії. І колись, у дитинстві, стоячи на краю скелі в Карпатах, урочисто пообіцяв собі, що ніколи не стану таким, як вони.
Розмову вела Христина Багрій.
Джерело: «Главред»
