Гість нашої редакції – народний депутат України від Блоку «Наша Україна–Народна Самооборона», заступник голови Політичної ради партії «Наша Україна» Андрій Парубій. Закінчив історичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка та аспірантуру на кафедрі політології та соціології Національного університету «Львівська Політехніка». Нагороджений Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та почесною грамотою Президента України. Андрій Парубій – активний учасник акцій протесту, а ще він наполегливо захищає права і свободи громадських активістів, які потрапляють у лещата репресивної машини нинішньої влади.
Сьогодні Андрій Володимирович говорить про те, які бур’яни влада розсіяла у законодавчій і судовій сферах суспільства, зокрема про новий закон «Про вибори народних депутатів України», а також про те, як влада грає на слабинках української ментальності і яким способом Президент Янукович хоче запровадити в нашій державі керовану демократію російського зразка.
– Нещодавно Ви посперечалися з Віктором Ющенком щодо того, як має йти на парламентські вибори «Наша Україна». Колишній президент хоче самостійності, а Ви запропонували концепцію об’єднання з іншими політичними силами. Не хоче об’єднуватись і лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк. Наш український гонор – наша національна біда?
– Коли українські сили були єдиними, ми перемагали. 1990-го року, коли виступали єдиним національним фронтом, ми здобули незалежну українську державу.
Потім був період роздрібненості, який призвів до поразок українського руху.
Нове об’єднання українських сил відбулося 2001 року під брендом «Наша Україна». Тому партія мала успіх: 2002 року здобула перемогу на парламентських виборах, 2004-го – на президентських. У тій суперечці я казав Ющенку, що політичний досвід підтверджує: успіх є тоді, коли є об’єднання.
Сьогодні не маю ілюзій стосовно того, що українські сили об’єднаються. Але існування на одному політичному полі такої кількості національно-патріотичних партій – абсурдне. Це засвідчили минулі місцеві вибори. Наша роздрібненість дала шлях у владу антиукраїнським силам. Напередодні виборів до Верховної Ради України вони знову роблять усе можливе для розпорошення опозиції.
– Тобто закон «Про вибори народних депутатів України» – це теж технологія на роз’єднання?
– Усе це ми вже пройшли на місцевих виборах, на яких була відпрацьована пропонована сьогодні виборча система. Ключовим нововведенням законопроекту є повернення до змішаної виборчої системи, яка вбирає в себе всі недоліки виборчих законодавств, які досі діяли в Україні.
Ще одне нововведення – заборона виборчих блоків. Це змусить самостійно йти на вибори десятки опозиційних партій. Вони захочуть поставити на кожен округ свого кандидата, бо інакше список не пройде, і не пройде керівництво партії. Отож по кожному округу балотуватиметься десяток кандидатів від опозиції, традиційно займаючись взаємопоїданням, і один кандидат від влади. Команда Януковича навпаки – концентрує свій ресурс, тому Партія регіонів і об’єднується із «Сильною Україною».
Доки політики від національно-демократичних сил одержимі своїми «гетьманськими амбіціями», влада вводить такі правила гри, що ця давня хвороба українського табору набуває загрозливіших рис і може призвести до повної поразки. Хто проти об’єднання, той працює за сценарієм влади регіоналів.
– Вас можна назвати активним блогером. Ви блискавично реагуєте на температуру в суспільстві – викладаєте новини на блозі «Української правди» і в соціальній мережі. Наскільки Інтернет допомагає в опозиційній діяльності?
– Віртуальна реальність стала реальнішою, аніж об’єктивна. Сьогодні, коли опозиції обмежили право доносити свої думки, роль блогів дуже важлива.
Блоги потужних Інтернет-видань призначені для широкої аудиторії. Вони дають можливість опозиційним політикам вільно обговорювати загальносуспільні теми, висловлювати свій погляд на проблеми в державі, інтерпретувати нові законодавчі ініціативи тощо.
Соціальні мережі – це не цілком сфера політики. Через них можна сформувати і зміцнити середовище однодумців, можна інформувати про важливі суспільні речі, але швидше це сфера міжособистісного спілкування і майданчик для світоглядних дискусій.
Останнім часом сайти новин беруть повідомлення українських політиків із Фейсбуку. Тому треба бути обережним, бо напишеш кілька емоційних речень і вони потраплять у ЗМІ.
– Нещодавно прем’єр-міністр Микола Азаров провів зустріч із блогерами. Це відкритий діалог влади із громадськістю чи імітація демократичності? Чи дієві такі зустрічі?
– Звісно, це імітація. У соціальних мережах усе було набагато щиріше, аж поки українські політики не відчули, що заводити блоги – це модно. Вони почали масово з’являтися в Фейсбуці, ВКонтакті тощо. Але завжди помітно, коли замість депутата повідомлення «клепає» його помічник. Таке лукавство дискредитує соціальні мережі, та й самого «автора».
– Як далеко може зайти владне переслідування політичних опонентів? Нині увесь світ спостерігає за судилищем над Юлією Тимошенко.
– Фобії Януковича важко передбачити. Це стосується не лише Тимошенко. З перших місяців його перебування на посаді за ґратами опиняється дедалі більше представників громадських організацій, опозиційних політичних лідерів. Це загрозлива тенденція.
Найдивніше те, що Янукович публічно демонструє прагнення йти в Європу, а у внутрішній політиці просто копіює російські зразки, наслідує перші роки правління Путіна. Тоді у Росії теж ввели драконівське виборче законодавство, обмежили свободу проведення мітингів, свободу слова і, як результат, отримали керовану демократію.
Сьогодні політичні переслідування – головна проблема для укладання угоди і про політичну асоціацію, і про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. Своєю політикою Янукович може знищити десятилітню працю української дипломатії щодо проведення європейського курсу держави. Можна сказати одне: якщо він не зробить крок назад, європейська перспектива для України буде перекрита. І це відкине її в обійми Кремля.
Вибір України буде видно найближчими тижнями. Чи внесе Верховна Рада до другого читання поправки до законопроекту про декриміналізацію економічних злочинів, прийняття яких зніме політичні переслідування Юлії Тимошенко і Юрія Луценка. Як відомо з приватної інформації, Янукович пообіцяв європейським лідерам відпустити Тимошенко. Якщо ж він піде шляхом посилення репресій – то цим надовго зведе стіну між Україною і Європою.
– 20 вересня Верховна Рада прийняла постанову, згідно з якою Україна не переходитиме на «зимовий» час. На території України буде встановлено час другого часового поясу з додаванням однієї години. Це викликало негативні відгуки в суспільстві…
– Коли Янукович підганяє українське законодавство під російське, це погано, але коли під північного сусіда почали підлаштовувати природні явища – це вийшло за межі здорового глузду.
Майже вся територія України перебуває у другому часовому поясі. А Верховна Рада України одним безглуздим рішенням перевела нас в інший часовий пояс, додаючи зайву годину. Це рішення особливо позначиться на мешканцях західних областей України, де в зимовий період при збереженні встановленого порядку світлий час доби наставатиме лише після 9-ї ранку.
Україні треба перейти на зимовий час і вже не переводити годинники на літній. Є час зимовий і астрономічний, а літнього як явища не існує. Влада ж відмінила астрономічний час – це абсурд. З таким успіхом можна було б рішенням Верховної Ради скасувати силу тяжіння або обертання Землі навколо Сонця.
– Чи не здається Вам, що своїми діями влада хоче посіяти у суспільстві тотальний страх?
– Вона проводить системну політику залякування суспільства, використовуючи різні технології.
Нещодавно ходив на студентський мітинг і був вражений: сто студентів охороняло двісті беркутівців. Репресивна машина набирає щораз більших обертів. Уже звично, коли на масових заходах міліція використовує силові методи протидії або кидає активістів за ґрати.
Сергія Костакова з Податкового майдану тримали в СІЗО за те, що під час руху опозиційної колони була ледь пошкоджена машина. Через сім місяців (!) суд з’ясував, що то був не він. Хлопець нізащо сидів у СІЗО! Десятеро народних депутатів хотіли взяти його на поруки. Навіть власник автомобіля в залі суду сказав: «Прошу дозволити взяти на поруки». Але Печерський суд залишив в СІЗО. Влада показує: будеш виступати – кинемо за ґрати. Тепер активісти думають, чи варто їм іти на акції протесту і наражатися на серйозні неприємності.
Влада хоче вселити постійний панічний страх у підсвідомість українців. Це може дати короткотривалий ефект, але її тиск обернеться величезною протидією суспільства, яке ми вже спостерігали 2004 року.
– Ви вірите у другий Майдан?
– Коли суспільство не має можливості діалогу з владою, воно починає говорити майданами. Коли влада зводитиме перед українцями такі паркани, як навколо Верховної Ради, тоді заговорить Майдан. Це буде масове повстання, але воно може стати неконтрольованим і важко навіть спрогнозувати його наслідки.
– Ліна Костенко писала, що найгірше в нашому народові те, що він до всього звикає. І до щоденних негараздів також?
– Суспільство живе певними законами і має певну циклічність. Були протести 1990-го, 2000, 2004. Після перемоги Януковича патріотична частина суспільства страшенно втомилась і розчарувалась у політиці помаранчевої влади. Багато чого Януковичу минається безкарно, бо накладається на тотальне розчарування суспільства. Має пройти певний час, поки суспільство і опозиційний політикум осмислять нові політичні реалії.
Південні народи більш швидкі на протестні дії, але вони швидші й на розхолодження. Українці довше піднімаються, для них такий крок має бути більш усвідомленим, аніж спонтанним, але піднявшись, вони свого добиваються. Тому всеукраїнський опір – питання часу.
– У статті «Політика і міф» говорите про те, що нині в Україні мало позитивних міфів, у нашій державі поширені такі, які сприяють її послабленню. Зокрема, про бідну і нещасну Україну. Українці зможуть відновити віру у власну державу?
– Від часу написання тієї статті в українців суттєво утвердилося відчуття самоідентифікації і самоусвідомлення. У цьому велику націєтворчу функцію виконав Майдан, де запрацював один із найактуальніших українських міфів, архетип боротьби Добра зі Злом.
Тому кожен день існування української держави допомагає українському суспільству знаходити точки дотику. Інша річ, що це відбувається не завдяки, а всупереч. На телебаченні замість утвердження позитивних речей звичною практикою стала жовта традиція скандалів і негативів. Влада постійно дає антиприклади суспільству.
Те, що чинить режим, знищує моменти єдності, які в українському суспільстві зріють і виростають поза владою. Але переконаний, що загалом процес українського націєтворення, визрівання нових об’єднавчих ідей іде в позитивному напрямку. Недарма дослідження Центру Разумкова показує, що за останнє десятиріччя кількість людей, які пишаються тим, що вони українці, суттєво збільшилася.
– Студентка Національного університету «Києво-Могилянська академія» Дарина Степаненко під час Саміту міністрів освіти СНД у клубі Кабміну вдарила квітами міністра. Як прокоментуєте?
– Вчинок Дарини був адекватним, і в цьому її підтримали не лише студенти, а й мільйони українців. Вона публічно висловила протест проти політики Табачника, жестом сказала те, що міністр не хотів почути, ігноруючи вимоги студентських акцій протесту.
Дивно, що на «Шустер LIVE» лідери Партії регіонів говорили, що ляпас букетом – це екстремізм. Ці нелюди в сесійному залі Верховної Ради били по головах старших людей!
– Андрію Володимировичу, які лідери потрібні Україні?
– У суспільства є сформоване уявлення про те, яким має бути ідеальний лідер. І коли хтось потрапляє у це архетипне уявлення, усе навколо нього починає концентруватися.
Кожен історичний етап вимагає свого типу лідера: є періоди, коли держава потребує дієвої, активної, навіть експансивної політики, а є період, коли потребує закріплення і засвоєння.
Україні зараз потрібен активний лідер, бо треба крок за кроком відстоювати рубежі, а це вимагає великої енергетики і мобільності. Україні потрібен лідер з характером князя Святослава, який міг би в непростий час утверджувати і утримувати в єдності й безпеці простір нашої держави.
Спілкувалася Наталія АНТОНЮК
Джерело: «Слово Просвіти»
